Якщо хочеш дізнатися чистоту кухні — сходи в туалет. Так мені сказала директорка ресторану в мою студентську підробітку в Одесі. Вона була категорична: не зробив приємний ембіенс у туалеті — програв бізнес. Жіноча кімната — це твій маркетинг: дзеркала, світло яке не потовщує стегна, пахуче мило, прокладки і все що потрібно для фрешапу. Економія на цих деталях вбиває преміум-позиціонування швидше ніж ти встигнеш помітити.
Особисте есе засновниці. Я працювала в ресторані студенткою в Одесі, і моя директорка була категорична: якщо власник не зробив приємний ембіенс у туалеті — він програв бізнес. Про те, чому жіночий туалет — окремий маркетинговий важіль закладу, що там реально має бути (дзеркала, світло яке не потовщує стегна, приблуди для фрешапу), і як економія на цих деталях вбиває преміум-позиціонування.
Була моя перша справжня робота — в ресторані в центрі Одеси, офіціанткою між парами. Директорка — жінка за п'ятдесят, з тих хто пройшов радянський общепіт, 90-і, нульові, і на виході стала жорсткою і точною як ніж. Вона не любила гасла. Вона любила деталі.
Один раз, в кінці зміни, вона піймала мене в коридорі і сказала: «Ксеніє. Якщо ти хочеш дізнатися чистоту кухні — сходи в туалет. Завжди. Всюди. Ти дізнаєшся все за 30 секунд.»
Я тоді не зрозуміла до кінця. Мені було 19. Я думала «ну туалет і туалет». Знадобилося 15 років і три десятки з'їдених закладів у різних країнах, щоб я зрозуміла що вона була права до останнього слова. І навіть більше — що вона була права не тільки про чистоту, але і про маркетинг закладу в цілому.
«Якщо власник не зробив приємний ембіенс у туалеті — він програв свій бізнес.» — це її точні слова, я запам'ятала.
Її логіка була така. Гість приходить у твій заклад і оцінює тебе п'ятьма органами відчуття. Смак — так, це про кухню. Зір — так, це про інтер'єр. Слух — так, це про музику. Нюх — ось тут цікавіше: гість може пробачити не найцікавіший інтер'єр, але не пробачить несвіжий запах. А туалет — це те місце де нюх працює на 200%.
І якщо ти, власник, вирішив що «туалет — це функціонал, туди ніхто не дивиться уважно», ти вже програв. Гість дивиться. Гість запам'ятовує. Гість більше не повернеться. І — що найприкріше — не розповість тобі чому. Просто зникне з твого закладу тихо, як зникають всі люди, яких ти підвів у дрібницях.
Власники, які розуміють маркетинг, роблять жіночу кімнату реально жіночою. Не сіра коробка з дзеркалом. А місце, куди жінка заходить і розуміє — тут думали про неї.
Перераховую по пунктах, бо я — діва, а діви люблять списки (див. мій пост про дів).
Світло. Тепле, злегка бокове. Не зверху — зверху лампа робить мішки під очима і «потовщує стегна». Я не жартую — є ціла наука про те, яке світло як відбивається від жіночого тіла. Дизайнери інтер'єру дорогих ресторанів це знають. Дешеві кафе — ні.
Дзеркала. Одне велике, на весь зріст, окремо від раковини. Жінки хочуть перевірити не тільки макіяж — вони хочуть перевірити як сидить сукня. Дай їм цю можливість, і вони запам'ятають твій заклад як «місце де я добре виглядала».
Мило. Пахуче. Хорошого бренду. Не те дешеве антибактеріальне, яке пахне лікарнею. Bath & Body Works, L'Occitane, або щось українського преміум-бренду. Коштує ₴200-400 за флакон, оновлюється раз на 2 тижні.
Приблуди для фрешапу. Тампони, прокладки, ватні диски, полоскач для рота, зубні нитки, крем для рук, дезодорант-спрей. Не як основна послуга, а як «про всяк випадок». Коштує копійки. Коштує легенду.
Ароматизатор. НЕ індустріальний з сильним пряним запахом. Тонкий, нейтральний, краще свічка або дифузор у кутку. Гість не має думати «що тут прикривають». Гість має думати «тут пахне нічим — тобто чисто».
Тобі, власник, здається що «навіщо це все, я і так плачу за клінінг». А ось математика.
Середній рахунок у ресторані преміум-сегменту в Одесі, Києві, Львові, Дніпрі, Алмати — ₴800-2000 на людину. Гостя приходить з подругою, вони ділять ₴3000-4000 на двох. Жінка вирішує повертатися чи ні впродовж перших 30 хвилин — зазвичай до часу першого візиту в туалет.
Якщо туалет відчувається як «дешевий», підсвідоме повідомлення: «тут на всьому економлять». Нехай навіть сама їжа була смачна — загальне враження знижується на 20-30%. Гостя не повернеться. Не приведе подруг. Не напише відгук. Не зробить фото в інсту.
Якщо туалет відчувається як «тут думали про мене», підсвідоме повідомлення: «тут думають про деталі». І ось тоді — гостя повернеться. Приведе подруг. Напише пост в інсту з фото дзеркала (я сама так роблю, визнаю).
Математика: комплексне оснащення жіночої кімнати — світло, дзеркало, приблуди, ароматизатор — від ₴3000 до ₴8000 разово + ₴800/місяць на витратні матеріали. Одна додаткова гостя на місяць (₴1500 середній рахунок) окуповує все. А їх буде не одна, а багато.
Візьми свою дружину, сестру, подругу — будь-яку жінку якій довіряєш. Відведи її у свій ресторан у годину пік. Скажи «зайди в туалет і потім розкажи мені що помітила».
Якщо вона повернеться і скаже «нормально, чисто» — погано. Вона була ввічлива. Запитай конкретніше: «світло яке?», «дзеркало де?», «чи є де покласти сумку?», «пахне чим?», «прокладки є?».
Якщо вона чесно відповість на ці питання «ніяких», «погано», «нема», «промисловим засобом», «нема і мене це дратувало» — ти програв маркетинг ще до того як гість встиг замовити основне.
Моя директорка казала: «чоловічий туалет має бути чистим. Жіночий туалет має бути чистим і приємним. Різниця в слові — це різниця в позиціонуванні закладу на цілий рівень.»
15 років потому я все ще пам'ятаю її слова, коли заходжу в новий заклад. Першою справою — в жіночу. І знаєш що? У 95% випадків вона була права.