Не наймайте друзів

Тема прийшла спонтанно. Дванадцята ночі, нігерійський час, за вікном щось верещить у темряві, і я раптом думаю — а напишу-но я про це.

У мене досить потужний соціальний капітал. Я не теоретик. Я сама була по різні боки цієї барикади — і коли мене наймали через дружбу, і коли я сама через неї наймала.

Справа в тому, що колись я щиро думала: робити бізнес з друзями — це топ-тема. Через багато років я натрапляла в інтернеті на підприємницькі відео, де дядьки з надутими жилками і насупленими бровами говорили діаметрально протилежне. Один з придиханням — бізнес будується тільки з людьми яким довіряєш, а отже з друзями. Інший ледь не плювався — це наївно й інфантильно. Третій казав, що це попса, треба бути одиначкою і нікого не підпускати.

І всі троє при цьому були впевнені, що знають формулу.

Хочу поділитись своїм баченням. Одразу попереджаю: формули не буде.

На зорі моєї кар'єри, студенткою, я познайомилась у барі з дівчиною — дружиною мого майбутнього боса. Вона в мене, як кажуть, закохалась — хотіла дружити, тягала скрізь із собою, захоплювалась. Я була перелякана дівчина, якій були потрібні гроші і яка не дуже розуміла, що з усім цим робити.

Я тоді працювала співачкою в барах. Її чоловік був директором одного з них. Вона захоплювалась моїм голосом. Все це складалось у гарну картинку — до моменту, коли він узяв мене на роботу на Дерибасівську ярмарку. Та тоді тільки відкрилась. Це було дуже, дуже давно.

Я погодилась, звісно. Робота, гроші, нічні зміни, навчання — все було до місця. До мене приходили друзі, ми тусили прямо на точці, я справлялась. Але щоразу, коли вони приходили разом — вона і він, подруга і бос в одному флаконі — щось у просторі мінялось. Я відчувала ієрархію. Не могла говорити вільно. Не тому що вони тиснули — в обох був легкий норов. Просто було це розуміння: хто тут працює, а хто перевіряє.

Це була перша дискомфортна ситуація.

Потім маятник хитнувся в інший бік. Я сама стала людиною, яка дає роботу другові. І мені це теж не сподобалось — з абсолютно іншої причини.

Бо ти не можеш гарантувати своїм клієнтам рівень сервісу, який буде давати твій друг. А я на цьому пунктику — серйозний задрот. Мені потрібні гарантії, стандарти, якість. Коли ти наймаєш чужу людину і вона не справляється — це просто робоча розмова. Коли не справляється друг — це вже щось інше, і це щось їсть тебе з обох боків одразу.

Тоді я була надто дурна й авантюрна, щоб це усвідомити. Зациклювалась на інших речах.

Сьогодні, через багато років, я не спілкуюсь ні з одними, ні з іншими.

Дайте це посидить секунду.

І ось тут — я ж розумію — напрошується висновок. Гарний. Повчальний. Бажано з нумерованим списком.

Але я вас розчарую.

Його не буде.

Бо зводити всіх до одного знаменника — це повна маячня. Я знаю людей, які роблять бізнес зовсім наодинці (це я, привіт). Знаю тих, хто робить шикарні проекти з друзями — і в них справді круто виходить. Знаю людей, які працюють тільки по вертикалі, без жодної близькості — і вони успішні. Але я так само знаю інших: хто облажався і в дружбі, і в бізнесі одночасно. Хто будував команду по вертикалі — і від нього пішли всі, і він опинився в конкретній дупі. Були й ті, хто хотів бути одиначкою — і не витримав.

Всі ми можемо облажатись. У будь-якій конфігурації. З другом, без друга, зверху, знизу, по горизонталі.

Питання одне — витримаєш ти удар?

Як казав Більбо — тримай удар, друже. (Так, я знаю. Більбо так не казав. Але звучить добре, залишимо.)

Бізнес — це частина життя. А життя приносить немало сюрпризів — і не тільки поганих, до речі. Це я з особистого досвіду кажу о 12-й ночі з Нігерії.

Давайте будемо розглядати все це як цікавий проект з різними змінними — а не як план, як зламати реальність. Зламати її все одно не вийде. Але залипнути в процесі — ще й як.