Чому спортсмени — найкращі керівники проєктів

Спостереження: успішні майже всі зі спорту

Я дуже часто спостерігала за багатьма успішними людьми — вони або займалися спортом, або в спорті. І як виявилося, це реально показник. Не збіг, не випадковість — патерн, який повторюється на вибірках, куди б ти не подивилася: техно-CEO, інвестори, фаундери з exit-ами, топи великих компаній. Майже у кожного або був серйозний спорт у юності, або він досі в спорті — біг, бойові, велик, теніс, щось.

Я так і робила — чіплялася за спорт-ком'юніті

Саме тому я завжди намагалася бути хоч у якомусь спорт-ком'юніті, щоб зарахувати себе до успішних. Логіка проста: якщо я буду тусуватися там де вони — я теж стану як вони. Але це, звісно, херня. Ти не стаєш CEO від того, що ходиш у той же зал. Але все ж я так думала — і частково я так і зараз думаю, але з поправками. Поправка ось в чому: не спорт робить людину успішною напряму, а те що спорт з тебе виковує.

На CEO обирають борців не просто так

Так ось, найчастіше на позиції CEO обирають спортсменів-борців. А чому? — спитаєш мене. А тому що вони вміють тримати удар стільки, скільки потрібно. Класика. Борець на ринзі не може сказати «блін, набридло, я додому». Він стоїть до фінального гонга. Саме цей навик — тримати удар коли боляче, нудно, незрозуміло, без гарантій — це рівно те, що потрібно щоб вести компанію через перші 2-5 років, де всі кажуть що у тебе не вийде і навколо тебе одні відмови.

Психологічно здоровій боляче чекати вихлоп без ачивок

Я розумію що психологічно здорова людина не захоче чекати довгий вихлоп бізнесу без видимих ачивок, тому що блін важко і нецікаво, хочеться все і одразу. І це нормальна реакція мозку — він не еволюціонував під те щоб 5 років пиляти продукт у темряві і не отримувати дофаміну. Він еволюціонував під «вбив мамонта — поїв — щасливий». Швидка петля, швидкий reward. Повільна винагорода із затримкою в роки — це вже протиприродно, і справляється з цим не «нормальна» людина, а та у кого мозок натренований через біль і повтор. Через спорт, найчастіше.

Ми на швидких результатах як на вені

У нас вся медійка на цьому побудована — типу пройди курс і отримай мільйон доларів за 5 хвилин. Ми підсіли на швидкі результати як на наркотик і сидимо на вені. Кожен Instagram-рілс — «моя історія за 30 секунд, я став багатим за 90 днів». Кожен рекламний гачок — «почни сьогодні і через місяць вже будеш». І мозок звикає — якщо через місяць не зробив ексіт на мільйон, значить щось не так з тобою чи з проєктом. Хоча реальність в тому що нормальний бізнес росте роками, і перші два роки це тупо виживання. Саме тому ті хто «на вені» — здаються на 6-му місяці. А ті хто пройшов через спорт — досиджують до 3-го року, де починається справжня гра.

Фінал — що робити якщо ти сама не борець

Я ось сама не борець. Я та сама «здорова» людина якій боляче чекати без ачивок. Мені хочеться швидко, мені хочеться дофаміну щотижня, мене нудить від довгого темпу — все як у всіх. Але вибрала довгу гру і досиджую. Як? Через щоденну гризню з собою щоб не здатися сьогодні. І потім завтра. І потім ще через тиждень. Кожен день заново, без гарантій що воно взагалі вистрелить.

Головний висновок який я винесла — не намагайся прикинутися борцем якщо ти не борець. Це ламає швидше ніж «просто здатися», тому що ти насилуєш себе в чужій ролі і паралельно ще бізнес пиляєш. Жахливе поєднання. Визнай що тобі важко, що ти хочеш швидкого результату як усі, що тебе нудить від повільного темпу — і все одно зроби ще один день. Не тому що стала борцем. А тому що знайшла свій милиця під довгу гру: терапія, звичка, партнер, щоденник, спорт-ком'юніті для дисципліни, що завгодно.

Спорт з тебе виковує цей навик швидше і природніше — так, факт. Але і без спорту його можна натренувати. Просто болючіше і повільніше. Як усе що важливо.